НовостиКарта посёлкаФотогалереяИсторияПоссоветПолезная информацияФОРУМ

Приём новостей

Новости, фотографии, слухи, сплетни, видеокомпроматы, жалобы, тайные переписки, восхищения и просьбы о помощи присылайте по адресу:

Ситуация будет изучена,
а результаты станут достоянием гласности

Карта посещений

НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

07.06.2009 13:15

У 1902-1903 рр. серед службовців Харково-Миколаївської та Московсько-Севастопольської залізниць виникла ідея створення селища у пе­редмісті Харкова на зразок закордоних, шляхом придбання земельних ділянок, внаслідок чого і було засновано селище Високий. Поміщик К.П.Алфьоров вирішив продати ділянку земл1 в Харківському повіти Коротичанської волості  при селі Берез1вка, яка йому належала. Маєток знаходився за 12 верств від Харкова і мав площу 172 десятини 811 квадратні сажені, яка була мало при­датна для ссільськогосподарського виробництва.

«На початку XX сторіччя дана ділянка була досить піднесену, горбисту місцевість. Грунт був піщаним, суглинним і лише місцями, збіднені чорноземи. В цілому, ця територія була малопривабливою: зарослі бур'яном, дрібними чагарниками горби, що чергуються з маленькіми ділянками оброблюваної землі. Увесь масив плавно підносився від Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці до грунтової дороги Харків-Мерефа. Із-за цієї піднесеності майбутнє селище і отримало свою назву Високий. Увесь масив із заходу, півдня і сходу був оточений лісами, які захищали його від несприятливих явищ природи.

У березні 1903 р. на ім'я Харківського губернатора від засновників співтовариства Впорядкування селища Високий було направлено наступне прохання: «З причини негігієнічності і крайньої дорожнечі харківських квартир, серед службовців Курсько-Харківсько-Севастопольською і Харьково-Миколаївською залізниць виникла думка придбати на свої засоби поблизу Харкова землю, прилеглу до полотна залізниці для освіти на ній селища...

В даний час, для зведення намічених впорядкувань і для нагляду в майбутньому за ними, з'явилося необхідним утворити «Суспільство впорядкування селища» за прикладом подібних суспільств...

Звертаємося до Вашої Ясновельможності з покірним проханням про надання його на твердження Панові Міністрові Внутрішніх справ, а також маємо честь покірно просити Вашу Ясновельможність з свого боку клопотати про швидке його твердження. При цьому надаємо 5 екземплярів проекту статуту «Суспільства впорядкування селища Високий».

Необхідно також відзначити той факт, що Харківський губернатор дуже швидко відреагував на дане прохання. Вже 2(15) квітня 1903 р. з канцелярії Харківського губернатора було відправлено на ім'я Міністра Внутрішніх Справ Российські імперії прохання про затвердження Статуту суспільства, проекту Статуту і плану майбутнього селища. Крім того, в цьому документі йшлося також про те, що в майбутньому селищі буде роздано 500 ділянок, а населення складе більше 1000 жителів.

З цієї метою для дотримання суспільного порядка і належної безпеки просили міністра заснувати посаду городового, із загальноросійських розрахунків - 1 городовой на 500 жителів. Також в цьому документі вперше згадуються імена перших засновників суспільства.

Архівні документи до наших днів зберігають цей список з підписами засновників: «Колежський секретар Михайло Іванович Антоконенко, інженер-технолог Михайло Миколайович Базькевіч, , Колежській радник Олександр Вікторович Мазаракий, інженер шляхів сполучення Микола Семенович Кисліцин, старший лікар, Надвірний радник Петро Онуфрієвич Соколовській, Надвірний радник Сергій Олександрович Семенський, інженер-технолог Василій Володимирович Недобрий, інженери-технологи Йосип Якович Акулов, Микола Грнгорович Гречанінов, Михайло Іванович Лебедєв, Колежській секретар Петро Йосипович Ключарьов, Колежській реєстратор Борис Миколайович Мисюра, дворянин Віктор Миколайович Синельников, дворянин Володимир Тимофійович Брагин, потомствений дворянин Станіслав Миколайович Парчеській. Міщани: Микола Миколайович Звегинцев, Іван Миколайович Фіногенов, Гавриїл Йосипович Богданов, Володимир Полікарпович Ольшанській, Митрофан Едуардович Новицький. Селяни: Венедикт Васильович Федо ров, Іван Матвєєвич Науменко».

Статут «Суспільства впорядкування селища «Високий» було надруковано 18 серпня (за старим стилем) 1903 р.у Харювській друкарні акціонерного товариства «Гуттенберг». Знайдені архівні матеріали дозволяють припуститись думки, що числение «Общество взаимного вспоможения трудящихся женщин Харькова» активнс підтримало залізничників і надало свої кошти на придбання землі в приміській зоні.

Земельну ділянку протягом 3-4 років було заселено і впорядковано. У фондах Харківської державної наукової бібліотеки ім.В.Короленка зберігся документ, який розповідає, що в травні 1905 року в приміщенні товарної контори залізниці відбулося засідання «Общества благоустройства п.Высокий» під головуванням одноголосно обраного В.П.Ольшанського, було заслухано звіт за 1904 р. Зібрання обговорило питання про будівництво в селищі водопроводу. Вирішили доручити вибір підрядчика комітету. Та головне, на чому акцентували увагу, - термінова установка на одній зі свердлин ручного насосу.

Через деякий час громадськість здійснює збір коштів на будівництво парку, проведення елект ричного освітлення. Проектується будинок санаторія для туберкульозних хворих. У 1912 році створено «Товарищество потребителей», асигновано 18 тис крб. на розширення водопроводу та придбання машин для електрифікації і опалення селища. На облаштування тротуарів надано 3 тис крб. Серед перших поселенців була родина Воюцьких - начальника матеріальної служби ирі Управлінні Південної залізниці. Їм належала земельна ділянка в 2 га та великий будинок по сучасній вулиці Кооперативній, № 58. За часів Радянської влади будинок було націоналізовано і передано дитячому садку селища. Архітектор міста Харкова Акулов мав двоповерховий будинок по сучасній вулиці 1-го Травня, № 2, де зараз розташована селищна лікарня. Володар декількох крамниць в Харкові торговець Уткін мав будинок по вулиці Р.Люксембург, № 12. Свого часу в цьому будинку мешкала родина Попових. Зараз - це приміщення селищної Ради. Родині Колежського секретаря Каземира Наполеоновича Янковського належав будинок по вулиці Комсомольській, зараз тут розташовано поліклініку. Лихвар А.І. Степанов, який давав гроші під відсотки, мав 5 будинків по вулиці Луначарського та три - по вулиці Комінтерна. Будинок Височанської школи № 1 по вулиці Луначарського, №35, який згорів під час Великої Вітчизняної війни, до революції був власністю А.І.Степанова. Шановний військовослужбовець полковник царської армії Святогор-Щепин мав приватний будинок по сучасній вулиці Кооперативній. Після націоналізації тут був розташований «Татарський» дитячий будинок. Відомий харківський адвокат М.М.Познанський мав дачу по сучасній вулиці Червоноармійській. Він був особисто знайомий з лідером кадетської партії, професором історії, майбутнім міністром іноземних справ Тимчасового уряду Росії П.М.Мілюковим, підтримував з ним листування. Один з найкрасивіших будинків селища належав начальнику комерційної служби всієї Південної залізниці М.І. Антоконенку. Після націоналізації в будинку розташувався дитячий санаторій №7 імен Н.К.Крупської. Гору біля будинку, на якій люблять кататися взимку діти та дорослі, і зараз називають Антоконенковою горою. Також в селищі збудува собі гарний будинок по 4-й вулиці (сучасна Леніна, №36) відомий діяч партії «Народна Воля» М.Новіков. В районі вулиці Хоткевича мав будинок один з братів батька відомої співачки К.І.Шульженко. Багато будинків в селищі збудовані з такої ж цегли, як і управління Південної залізниці в Харкові. Поселенці зразу ж збудували собі стадіон. Дренаж поля був такий, що викликав заздрість довгий час у спортсменів всієї губернії.

У 1892 році на колишніх землях поміщика Алфьорова було засновано хутір Нова Березівка. Першими забудовниками були родини Івченків, Повелиць, Святенка Івана Олексійовича. Святенко Денис збудував хату біля станції «Коритіно», де він працював шляховим сторожем, а його дружина працювала на переїзді. Всі ці люди були мешканцями старовинного села Березівка. Хати в цьому селі мали здебільшого солом'яну стріху. Коли починалася пожежа, то вигорали цілі вулиці. Після спустошливої пожежі в 1891 році, селяни перебралися на нові землі, ближче до залізниці, ції якій багато хто з них працював. Березівська ратуша надавала землю для забудови в залежності під кількості членів родини. На хутір намагалася переїхати працездатна молодь.

Територія хутора Березівка до 1982 року являла собою незаселену ділянку землі, яка використовувалася переважно як пасовище для худоби. Кордони хутора були такі: навпротиколишноьї платформи «С.Високий» з південного боку - цегельний завод, який належив с. Березівка на кордоні з селищем Південне; на сході - до лісу помііщика Гладкова і садів колишнього поміщика Алфьорова. Благоустроєм селища займалися самі забудовники. Будували містки, копали колодязі за власні кошти. Школи на хуторі не було. Діти навчалися в трьохкласній церковно-приходській і чо тирьохкласній земській школах села Березівка. Крамниць та лікувальних закладів на хуторі не було. Місцеві мешканці в основному займалися сільськогосподарською працею, частина чоловіків працювала на залізниці, дехто - по найму у панів чиї будинки та дачі були в Зеленому Гаї та Високому. Всі селяни Березівки були кріпаками поміщика Алфьорова. Після скасування кріпацтва всі чоловіки отримали земельні ділянки, на яких згодом будували хати. Першими забудовниками були селяни, яких прозивали Ундіри. Їх ділянки тягнулися до ставка навпроти сучасної залізничної платформи Зелений Гай. Вони першими назвали хутір Березівка. Пожежа 1892 року знищила все господарство селянина Г.Є.Івченка. Родина, в якій крім чоловіка та дружини, було шестеро дітей лишилися без даху над головою. За розпорядженням Т.Л.Петренка, старшини Будянської волості, якій належала Березівка, Івченкам надали земляну ділянку. Після них інші селяни почали будувати свої хати ближче до залізниці. Дехто почав їздити на роботу в Харків. І.І.Андрієнко працював в Харкові на пошті. Його садиба була розташована по вул. Ціолковського,6. А.А.Повелиця працював в управлінні залізниці. До революції намешканець Березівки мав прізьвисько. Тут були Бандуркп, Гарбузи, Качалки, Штоди, Романенки. До революції на хуторі мешкали і будували тільки селяни з Березівки. хуторі було 15-20 будинків. Кожний

Селище Зелений Гай було засновано на землях поміщика Олексія Миколайовича Коритіна, який мешкав у Харкові. З розповідей старожилів селищавідомо, що він був купцем, володів лазнями в місті, був гласним міської Думи. На відстані 18 км від Харкова у нього був маєток з полями та лісами, центр якого знаходився на території колишнього піонерського табору ХТТУ. За шосе йому теж належали земля і ліси, які і зараз називають були проблеми з коштами, тому він оголосив про продаж всієї земельної ділянки. Датою заснувануванняня 1907 року - день, коли було офіційно оформлено акт купівлі-продажу. За ділянку землі, купленої у О.М. Коритіна, що складала 199 десятин, було заплачено 72 тис. крб. Обмежувалась ділянка заліничною колією і трасою Харків - Єкатеринослав територією селища Високий, а з південного боку володіннями поміщиків Соколова, Мірошніченка, Путівцева. «коритінські». Ймовірно, у О.М.Коритіна селища Зелений Гай можна вважати 1 черв

Маєток Коритіна являв собою великий ліс. Д інде була орна земля. На кордоні з с.Високий бул цегельний завод і декілька будівель. Одна з них була розташована на сучасній вулиці Театральній. Ця будівля колишнього клубу зберіглася до 80 років XX століття. Зараз на цьому місці стоять будинки.

Всі, хто придбав землі у Коритіна, заснували «Общество устройства и благоустройства поселка Зелений Гай», його уповноваженим був харківський міщанин Володимир Маркович Владимиров.

Землю було розбито на ділянки, які продавалися окремим власникам. Це були в основному дворяни, чиновники, купці, представники інтелигенції, які збудували тут дачі. Селян і робітників серед забудовників було мало. Дехто з них отримав невиличкі ділянки землі як слуги та охоронці маєтків.Всією ділянкою селища керував господарський комітет, який обрали забудовники.Це були переважно багаті інтелегенти. Під керівництвом комітету в 1909 році було збудовано водопровід та водокачку, встановлено вуличні ліхтарі, прокладено тротуар. Благоустрій здійснювався за рахунок самих мешканців, які сплачували для цього особливи податок: півтори крпійки за коженсквадратний сажень. Ця сума на той час була значна. Розділ землі існував на певних умовах, серед яких виділялися заборона влаштувати на землях селища заводи та фабрики, обов’язкове дотримання в повному порядку стічних канав.

Микола Миколайович Приходьков був одним з співвласників землі в Зеленому Гаї. В 1909 році він збудував красивий будинок з колонами і квітником. Там же збудували собі будинки і його сестри. Тоді на вулиці було всього три будинки, і Микола Миколайович назвав її Тиха.

Приходьков був ветеринарним лікарем. Він працював біля четвертої поліклініки. І до нашого часу на карті Харкова можна побачити вулицю та провулок Приходьковський - це місця, де жив і працював Микола Миколайович (вулиця Приходьківська знаходиться в районі Тюринки, а провулок Приходьківський - на Гончарівці). М.М.Приходьков обслуговував конку. Люди його дуже поважали, тому що з бідних він не брав грошей. Уже в ті часи з Харкова до Мерефи курсували так звані дачні потяги. Зупинка Коритінська знаходилася навпроти нинішньої аптеки. Навіть деякі пасажирські потяги зупинялися на цій платформі. Проїзний місячний квиток коштував 2,18 карбаванця, на рік - 17,05 карбованців. У селищі не було жодного магазину, не було школи, бібліотеки, амбулаторії, клубу. Пізніше в будинку, який колись належав О.М.Коритіну, влаштували клуб з літнім театром. Тут проводилися зібрання поселян, засідання господарчого комітету, деколи влітку приїзджали артисти, розігрувалися аматорські    постановки. Та, як згадує невідомий автор рукописної історії селища, клуб краще було б назвати ігровим будинком, тому що там збиралися багатії і грали в карти. Діти з заможних родин їздили навчатися до міста або навчалися з приватними педагогами вдома. Інші не мали змоги вчитися. У 1912 році в селищі було відкрито приватну гімназію педагога О.А.Родіонової. Навчальний заклад арендував один з найкращих та найбільших будинків Зеленого Гаю у власниці Воскресенської (сучасний середній будинок школи-інтернату). Ця  споруда  мала два поверхи та відкриту веранду. Газета «Утро» в 1912 році писала: «19 августа в гимнизии был совершен молебен перед началом учебных занятий, на котором присутствовали учащиеся, родители и поселяне. Пока открыто два приготовительных класса (младший и старший) 1 и 2 классах – 75. Плата за учение в приготовительных классах 60 рублей, в 1 и 2 классах - 75 рублей. Плата за  содержание в пансионате - 250 рублей в учебный год. Не считая платы за правоучение (при гимназии был пансионат для приезжих)». Гімназія була  малочисельна, тому що навчання в ній у коштувало дорого. Платити за аренду було теж дорого, тому її перевели в клуб, пізніше - в будинок н присяжного повіреного Попова, який був розта­шований по сучасній вулиці Жовтневій. У 1914 році з ініціативи залізничників приміські студенти проклали на багатьох вулицях Високого тротуари.

Земельними ділянками в селищі володіли 350 чоловік, але до революції частина їх не була заселена. Дачі в зимовий період були порожніми. Мешканців в селищі було мало. Після революції власність багатьох заможних родин було націоналізована. Будинок Бакланова-Потапова по Українській вулиці віддали під дитячий заклад, в будинку Воскресенської було відкрито дитячий будинок. Були націоналізовані землі Путівцева. Селище почало інтесивно заселятися. Вільгі від забудови ділянки роздавалися робітникам безкоштовно.
 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить